Події та люди

Коли я повідомила нашим випускникам, що їду до Новограда-Волинського, вони мене запевнили, що буду плакати. Тож я була готова до того, що Новоград-Волинський колегіум – це сучасна школа, «упакована» новітньою технікою. Тому мої очі не стали круглішими, коли я переступила поріг НВК. А от перше, що мене вразило, - це присутність техперсоналу (прибиральниць, гардеробників та ін.) у коридорах, а не переховування їх по своїх комірчинах. Наступним подивом було те, що зі мною та Аллою Михайлівною віталися абсолютно всі – ті ж самі прибиральниці, вчителі, учні – від маленьких до великих. По всіх коридорах через кожні два метри стояли смітники з друкованими наліпками «Контейнер для паперу» та буяли зелені вазони.

Приймали нас не тільки в сім’ях дуже тепло, а й у самій школі. Едуард Ільгамович водив стриян навчальним закладом та демонстрував, що нового з’явилося з часу останнього візиту гімназістів, і сам тішився свіжим фото у рамочках на стіні, магнітній дошці у коридорі для оголошень з купою магнітів, які не зникають у невідомому напрямку, новому ліхтарику…

Я «не буду писати» про 26 туалетів, великий спортзал, шикарний актовий зал, простору їдальню, затишні куточки-фойє для старшокласників, де можуть пити каву й учні, і вчителі, причому не ховаючись один від одного…

Я хочу сказати і скажу про те, що навіть стіни австрійської казарми стали б світлішими та теплішими, якби ми, учителі та діти, ставились до своїх обов’язків так, як це роблять у Новоград-Волинському колегіумі. Традиційно раз на рік там проводиться конкурс «Зірка колегіуму» (на зразок «Найрозумніший»), у жовтні проходять дні науки, під час яких колегіанти «пишуть» олімпіади з різних предметів, у рамках предметних тижнів проходять КВК і РЕГУЛЯРНО проводяться вечірки колегіантів (простіше кажучи, дискотеки). А ще працює краєзнавчо-туристичний клуб, клуб випускників колегіуму, проект «Люди до людей» (Новоград-Стрий), учнівський проект відеоновин «Gaudeamus», які демонструються на перервах по плазмових телевізорах, що прикрашають коридори. А головне, що роботою всіх цих клубів керують учні ТІЛЬКИ у вільний від навчання час (виявляється, він у них є…). Після уроків вони ще годинами сидять по своїх класах і проводять репетиції до КВК, монтують відеоновини, планують туристичні походи… А тепер УВАГА : разом з ними залишаються й учителі (не зважаючи на власні потреби, маленьких дітей, репетиторство…).

Маю розповісти, як ми стали свідками, а точніше учасниками вечірки на честь нашого гостювання. Відбувалося дійство в одному з фойє. Класні керівники старшокласників і ми з Аллою Михайлівною перебували в учительській і по черзі виходили на «чергування» до дітей. Все відбувалося мирно, не скажу, що тихо. Проте ніхто зі старшокласників не бігав з «кілішком» між учнями, відповідно і нам не доводилось принюхуватись до кожної дитини. За згоди учителів дискотеку було продовжено на годину (можете ображатися на мене, колеги, але ви давно вже не йдете на такі жертви). Бракне слів описати мій шок та круглі очі, які стали реакцією на прибирання фойє після дискотеки учнями 10-класниками: підлогу помили, килимами позастеляли, вазони та меблі на місце поскладали - і все самі (ніхто з учителів ними не керував)!!!

А ще учні САМІ займаються збором коштів (15 грн. на місяць) з колегіантів (9, 10, 11 класи) та закупівлею туалетного паперу, рушничків, паперу для друку, заправкою ксерокса, призів та грамот для переможців різноманітних конкурсів тощо. А звіти про обіг коштів оприлюднюються на дошці оголошень!

Святкуємо двадцятиріччя!

Цій красуні та розумниці вже 20!

Цьогоріч уже вдвадцяте стрийська гімназія (а я саме про неї) розпочала навчальний рік. Тепер з гордістю можна заявляти, що ми подолали підлітковий вік і перейшли в юність. Віднині НВК «Школа І ступеня - гімназія ім. А. Шептицького м. Стрия» (хто не знав , то нас так іменують уже понад 2 роки ) – сформована особистість, з власними поглядами на життя, з дорослими амбіціями і (як то все буває у 20) не лише з грандіозними планами на майбутнє, а й з правами та обов’язками. Для когось 20 літ не так уже й багато, але гімназія за свій юний вік зуміла повністю насолодитись життям і відчути на своїх вустах смак успіху, досягнень та перемог. Ця приваблива, загадкова мадемуазель свій життєвий шлях проходить з голлівудською усмішкою, що зваблює, і рішучим поглядом, що підкорює. Мене вона взяла у полон майже десять років тому

На сторінці однієї з найвідоміших соціальних мереж, у групі, що промовисто називається «Гімназія зе бест!!!», на запитання «Чому ви обрали саме цей навчальний заклад?»з варіантів: «Бо батьки туди послали(((» , «Для того, щоб мати кращі знання)))», «Бо так сі стало!!!» «Бо хотів бути повноправним учасником нашої групи!!!» -- більшість з гімназистів ( а це понад 45 %) відповідають, що «так сі стало», 34% сказали, що їх туди «послали» батьки, решта (15% і 4% ) заявили, ніби просто мали велике бажання потрапити у групу і здобути кращі знання відповідно. За що ж таке хороше чи не дуже саме у гімназію нас повідправляли батьки, розповім трохи нижче.

За свої 20 років гімназійна спільнота не раз доводила, що саме наша школа гідна називатись найкращою не тільки у місті, а й у всій області. Перш за все завдяки численним перемогам (це вже понад 900 призових місць) в олімпіадах, турнірах та конкурсах міського, обласного, а також (увага!!!) всеукраїнського рівнів. Гімназисти «засвітились» як переможці обласного конкурсу із захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук. А переможці американсько-української програми "Flex” і досі мають змогу цілісінький рік навчатись у школах США. Крім того, що ми вже майже всі розуми понадкушували й догризаємо граніт науки, гімназія ще й забезпечила духовний розвиток наших талантів. І полічити неможливо, скільки грамот за перемоги у конкурсі «Сурми звитяги» та інших змаганнях такого ж зразка на лінійках вручив Василь Михайлович (це наш директор) гімназистам-лауреатам. Ну а ще ми надзвичайно спортивні. Не вірите? Аргументувати це можемо медалями та кубками, що припадають порохом пам’яті на кафедрі фізкультури.

Безумовно, величезний внесок для здобуття цих усіх перемог зробили саме вчителі гімназії. Педагогічний колектив нашої школи – це найкращі спеціалісти кожен у своїй галузі. Потребуєте доказів? Можливо, більш доречним було б наведення даних, що несуть у собі безліч незрозумілих цифр та назв конкурсів, призерами яких ставали вчителі нашої альма-матер. Та наведу один, і як на мене, найбільш вагомий аргумент – свідчення тих, кого вони навчають. Я, учениця 6 (10) класу, скажу особисто від себе: вчительство у нас реально «реальне» (пробачте вже за тавтологію). Наші педагоги стали авторами ряду посібників, підручників, методичних розробок, збірників завдань, задач і тестів, а також робочих зошитів для учнів. Саме ці люди намагаються нас чомусь навчити, і, ви не повірите(!!!), їм це вдається.Кожен з них залишає в житті гімназиста «велицюзний» слід: вони навчають нас премудростей, часто дають добру пораду і просто з розумінням ставляться, люблять, як рідних.Наші вчителі завжди поруч, особливо на контрольних, коли не дають списувати, і в коридорах, коли хтось із нас без форми. До речі, про неї (форму): форма – це окрема сторінка, наважусь сказати, окремий том історії гімназії. Наскільки мені відомо з власни